Юліян Андрійович Яворський (1873—1937) — літературознавець москвофільської орієнтації родом з Галичини, дослідник давньої української літератури та фольклору, поет.
   Народився у селі Більче (нині – Львівська область). Шкільну освіту отримав в дрогобичській, самборській та львівських гімназіях. Вищу освіту спочатку намагався отримати в Львівському університеті, звідки був відрахований та участь у політичній демонстрації проти намісника Галичини графа Казиміра Бадені, потім у Віденському університеті, звідки також був відрахований за участь у демонстрації проти політики Сільвестра Сембратовича. Нарешті захистив закінчив Чернівецький університет, після чого захистив докторську дисертацію по славістиці під керівництвом проф. Ватрослава Ягіча. Після цього Яворський виступав як публіцист та на сторінках русофільских видань Галичини та як літературний критик. Через тиск збоку австрійської влади у 1904 році емігрував в Російську імперію, де мешкав в Києві. Під час Першої світової війни виступив прихильником входження Галичини, Буковини та Закарпатя до складу Російської імперії, ставши одним з засновником т.з. «Карпаторуського визвольного комітету». Водночас займав пост доцента в Київському університеті, продовжуючи свої дослідження в галузі слов’янознавства. Після встановлення радянської влади був запрошений новим урядом на посаду голови кафедри слов’янознавства Воронежського університету, але відмовився через несприйняття більшовистської диктатури. Спочатку повернувся до Львова, де продовжував працювати в русофільских закладах, видав збірку віршів російською мовою. В 1925 році отримав запрошення до Слов’янського інституту, Прага, де і працював до самої смерті.
                            Виступ на підтримку єдності
   Юліану Яворському належить одна з нечисленних спроб «перекинути місток» між ворожими таборами Галичини – «москвофільским» та «українофільским». В 1891 році, в шостому номері часопису радикальної партії «Народ» вийшла його стаття (російською мовою) «Нова еволюція серед москвофілів». В ній Яворський, якому тоді було лише 18 років емоційно закликав не ослаблювати сили народу дискусіями на далекі від його повсякденного життя питання. Стару «москвофільску» партію він обвинувачував у некритично-уклінному ставленні до російського царату, а «українофільську»- у такий само сліпій лояльності «Відню та Риму». Головну думку він формулював таким чином «забути питання о єдності з цілим руським народом або самостійності від нього, відкласти до кращих часів мовні та літературні спори» та докласти спільні зусилля для досягнення реальних та актуальних для простих галичан цілей.
   Крім інших питань, Яворський довгі роки працював над збором та обробкою фольклору своєї рідної Галичини. Ще до еміграції в Росію він видав декілька невеличких етнографічних розвідок, у яких розглядав, переважно, російські культурні зв’язки з Галичиною. Але основна маса зібраного ним етнографічного матеріалу побачила світ у 1915 році у Києві як «Памятники галицко-русской народной словесности:Легенды. Сказки. Рассказы. Анекдоты». Це був лише перший том, але у передмові читача попереджували, що через «складні обставини» невідомо, коли вийде другий. Він взагалі не вийшов, що сталося з зібраним Яворським матеріалом – невідомо. Всі матеріали, які увійшли в цей збірник (як і в інші роботи Явірського) відображають особливості народної мови міста чи села, в якому вони були записані. До цього часу жодна з цих робот не перевидана.
                             

                       Головні роботи Юліяна Яворського: 

Кольцов и Шевченко (1892)

К истории пушкинских сказок (1899) (доступна електронна версія)

Обзор новейшей червонорусской лирики (1902)

Гоголь в Червоной Руси (1904)

Старинные великорусские песни в карпато-русских записях (1907)

Новая гипотеза о происхождении так называемой Грюнвальдской песни (Bogorodzieca dziewicza) – (1907)

Памятники галицко-русской народной словесности:Легенды. Сказки. Рассказы. Анекдоты. – (1915)

Галицкая Голгофа – (1924)

Ветхозаветные библейские сказания в карпато-русской учительской обработке конца 17 в. – (1927)

Новые литературные находки в области старинной карпаторусской письменности XVI-XVIII вв. – (1931)

Материалы для истории Закарпатской Руси – (1932)

Материалы для истории старинной песенной литературы в Подкарпатской Руси – (1934)

Блудные огни – (1922)

Беззвучные песни и другие стихотворения в прозе – (1922)